Джек Лондон

- Чому ти замість "краб" говориш "делікатес"? - продовжував хлопчик.

- Краб - це краб. Ніколи не чув таку смішну назву!

Старий зітхнув, нічого не відповів, і далі вони крокували мовчки. Гуркіт прибою став чутніший, коли вони вийшли на узлісся лісу, до гряди піщаних дюн, що підступали до моря. Між дюнами бродили кози, пощипуючи мізерну травичку; за козами наглядав одягнений в шкуру підліток з великою, вовчого вигляду, собакою, чим‑те що нагадувала шотландську вівчарку. До шуму прибою домішувався не те гавкіт, не то які‑то схлипи - низькі, нутряні, такі, що доносилися з великих загострених каменів ярдах в ста від берега. Туди виповзали величезні морські леви, грілися на сонці, билися один з одним. Поблизу здіймався димок від вогнища, схоже на дикуна хлопченя підкладало у вогонь суччя. Поруч лежали декілька псів, зовсім таких же, як той, що вартував кіз. Старий прискорив крок і, підходячи до вогнища, став жадібно принюхуватися.

- Мідії! - пробурмотів він захоплено. - І, здається, ще краб, Хоу‑Хоу? Ну, хлопчики, ви і справді любите свого старого дідуся!

Хоу‑Хоу, хлопчина приблизно того ж віку, що і Едвін, засміявся.

- Тобі вистачить, дід. Я упіймав чотирьох крабів.

Жалко було дивитися, як від жадібного нетерпіння у старого тряслися руки. Квапливо, наскільки дозволяли коліна, що не гнуться, він опустився на пісок і палицею викотив з вугілля велику мідію. Від жару стулки раковини розкрилися, і рожевувате м'ясо відмінно запеклося. Старий затремтів, схопив шматок молюска великим і вказівним пальцями і підніс до рота. Але шматок виявився занадто гарячим, і він в ту ж мить виплюнув його. Старий запхикав від болю, на очах виступили сльози і покотилися по щоках.

Хлопченята були справжні дикуни, і їх гумор був дуже грубий і примітивний. Те, що сталося показалося ним страшенно смішним, і вони вибухнули гучним сміхом. Хоу‑Хоу пританцьовував біля багаття, а Едвін в щонайповнішому захваті катався по землі. Прибігло хлопченя, що стереже кіз, щоб теж взяти участь у веселощі.

- Едвін, остуди їх, будь ласка! - благав жалюгідний старий, не намагаючись навіть витерти сльози, що бігли з очей. - І дістань також краба, Едвін. Ти ж знаєш, твій дідусь любить крабів.

Раковини підсихали на вугіллі і лопалися від жару з гучним шипінням. Молюски були великі, від трьох до шести дюймів завдовжки. Хлопченята вигрібали їх із золи палицями і, щоб остудити, складали на колоду, викинуту на берег.