Джек Лондон

- Мені дав її Хоу‑Хоу, а він знайшов її минулої весни, коли пас кіз у Сан‑Хосе. Хоу‑Хоу сказав, що це гроші. Дід, ти хіба не хочеш їсти?

У очах у старого промайнув голодний вогник, і, міцніший схопивши свою палицю, він зашкандибав по стежці.

- Добре, якщо Заяча Губа упіймав краба, а то і двох. - бурмотав він. - У крабів смачне м'ясо, дуже смачне, особливо коли немає зубів, та зате є онуки, які люблять свого дідуся і намагаються упіймати йому краба. Коли я був хлопчиком.

Едвін раптом побачив що‑те і зупинився, натягуючи лук. Він стояв якраз на краю ярка. Колись тут проходила дренажна труба, яка потім розвалилася, і струмок, що роздувся, розмив насип. На іншому краю ярка, нависаючи над обривом, стирчала іржава рейка, обвита диким виноградом. Чимдалі, у куща, припав до землі кролик, перелякано поводя очима. Відстань була футів п'ятдесят, але стріла, промайнувши в повітрі, наздогнала мету; поранений звірятко, пискнувши від переляку і болю, важко застрибало в заростях. Тут же промайнули загоріле тіло і шкура, що розвівається, : хлопчик стрибнув з укосу і за один дух підійнявся на протилежну сторону яру. Молоді м'язи його грали точно еластичні пружини. Футів через сто в чагарниковій гущавині він наздогнав кролика, розмахнувшись, ударив його головою об ближній ствол і віддав нести старому.

- М'ясо кролика дуже смачне, - почав старий голоском, що деренчить, - але вже якщо говорити про делікатеси, то я віддаю перевагу крабам. Коли я був хлопчиком.

- Чому ти увесь час базікаєш яку‑те нісенітницю? - прикрий перервав хлопчик свого балакучого супутника.

Він вимовив зовсім не ці слова, але які‑те що лише віддалено нагадують їх, горлові, вибухові звуки, що складалися в короткі, уривисті слова, майже не передавальні відтінки сенсу. У його мові вгадувалася схожість з промовою старого, схожою на погану, зіпсовану англійську мову.